Йшла мурашка по стежинці,
І несла дітям гостинці.
Спотикнулась об камінчик –
Випав з рук її гостинчик.
Сіла й плаче та мурашка –
Ну чому я не як пташка
Я б колінце не забила,
Я б додому полетіла.
Так мурашечка сказала,
Підвелась, на ноги встала,
Підняла мішок з гостинцем,
Що несла своїй дитинці.
Озирнулася – о диво –
Виросли на спині крила,
Мов кришталь вони прозорі
Гарні крила, пречудові
І мурашка посміхнулася, зраділа:
«В мене є тепер чудові крила!
Тож скоріш, хучій додому лину,
Щоб гостинцем частувать свою дитину!»
