На лісовій галявинці,
В теплесенькій хатинці,
Жили собі три братики -
Щирі українці.
Їх було звати:
Мишок Волохатий,
Крилатий Горобець,
Та Масляний Млинець.
Жили вони, поживали,
Пісеньки разом співали,
Роботу кожен свою мав,
Та й іншому допомагав.
Горобець приносив їжу,
Мишеня дрова рубало,
А Млинець удома поравсь –
Завжди кашу й борщ наварить.
Буває, сядуть всі до столу,
І не нахваляться ніколи.
Говорить Горобець помірно:
“До чого ж борщ смачний та жирний!”
Відповіда йому Млинець:
“Це ж я старався, молодець!
Занурюсь в горщик боком
Я масляним своїм -
Тоді відразу стане борщ
Жирненьким і смачним .”
Говорить слідом Мишок стишка:
“Адже я теж нічим не гірший!
Я дров із лісу навезу,
Дрібненько в кучку нагризу,
У пічку накидаю –
От і вогонь палає!
Як добре я з цим справлюся,
Так добра й каша звариться .”
А Горобець крильми махає,
І знову друзям промовляє:
-Та що казати, от мені
Так взагалі нема ціни –
Як назбираю вам грибів,
Як попритягую бобів!
У мене праця найскладніша в світі -
Лиш завдяки мені ви завжди ситі!
Отак жили вони, хвалились,
Не ображались, не сварились.
Та от замисливсь Горобець:
“Ні, так неможна! Все! Кінець!
По лісу цілий день літаю,
Збиваю ніжки, крильця все тріпаю.
Я більш за всіх працюю,
Двох ледарів годую!”
Наступний день по-іншому почався –
Удома Горобець рубать дрова зостався.
Млинець пішов до лісу полювати,
А Мишеня лишилось страви готувати.
Ось котиться собі доріжкою Млинець
Поміж кущами в лісі навпростець.
Аж раптом хап з кущів лиса,
І зуби в бік Млинцю вгриза.
Він ледве вирвавсь, ледве втік!
Лисиця відкусила бік.
Прибіг млинець додому,
Не може заспокоїться,
Як гляне на подвір’я:
“Ой лишенько! Що коїться?”
Мишко став борщ варити,
Чого не покладе,
А борщ усе не жирний, не добрий,
Щось не те!
Згадав же волохатий слова тоді млинця,
От і стрибнув у горщик –
Спина зварилась вся.
Обпатравсь, обшмугався,
І кожушок обліз,
Сидить, дрижить на лаві,
Не може втримать сліз.
А Горобець тим часом
Дрова в дворі носив.
“От легкотня!” подумав,
І сам собі зрадів.
Але почав дрова клювать,
На щепочки ламать,
Клював, клював,
Та й дзьоб зламав,
І став він горювать.
Сидить на призьбі, не встає,
І лише гірко сльози ллє.
Прибіг Млинець додому, й бачить:
Горобчик клюв зламав, та й плаче,
На лаві в хаті сльози ллє Мишок,
Він обпалив свій сірий кожушок.
Тоді Млинець і каже:
“Отак буває завжди,
Коли один на одного киває,
Робити свого діла не бажає.”
І Горобцю від того соромно так стало,
Що аж забився він в куток під лаву.
Ну що, робити нічого,
Отож погорювали,
І як раніш, по-старому
Знов жить вони почали.
Вже кожен справу знав свою:
Горобчик носить їжу,
Мишок дрова руба, Млинець –
Борщ варить, й кашу свіжу.
І починають вони так
Свій кожний Божий ранок,
Тож відновились в їх сім’ї
Добробут і порядок.
2008 р.
