Це непевне блукання в лататті коричневих снів,
Що вростається в межі між п’ятою й шостою ранку, –
Перехоплює подих, розмиваються простору рамки,
І на те, аби кликать на поміч, бракує слів.
Ти не прийдеш сюди – тут по горло густої води,
Тут химерні видіння сплітають липку павутину...
Прослизаю у день, за в’юнову тримаючись спину,
І сльоза на щоці застигає уламком слюди.
