| © Любов Долик, 01-02-2009
|
І коли якось ти прийдеш
і станеш роздягатися
повільно,
дозволь зазирнути мені –
що ховаєш під оголеністю,
як під маскою,
від моїх питань,
дозволь подивитись
як ніколи раніше...
Щоб я зміг побачити,
як з разом одежею
знімаєш м’якість тіла твого,
як з-під шкіри з’явиться жир,
лоскочуть одна одну клітини,
ось нерви, жили, нутрощі,
твої красиві м’язи,
твоє серце і мозок з думками.
Що ти є – зараз?
Що ти була – колись?
Між ребрами твоїми,
під черепною кісткою,
в безодні нутра –
насамкінець –
що зостанеться?
Залишиться спіральна хатка равлика,
на скелі – слід первісного звіра,
у мушлі – море, фаланга у панцирі.
Чи збережуться і до якого часу
сліди твого дотику,
як на камені – прожилки листка,
як відбиток на плащаниці?
І якщо залишиться твій волосок –
чи збереже він трунок моїх солодких цілунків,
що спалювали тобі вуста,
а потім він всотувався,
стікав, блукав по тобі, як у війну осколки.
В той, інший світ,
дозволь зазирнути...
Коли прийдеш,
роздягнися повільно...
SZTRIPTIZENEGY
Ha egyszer újra megjössz s lassan levetkezel,
engedd, hogy megpillantsam, mit rejtesz el
meztelenséged mezével kérdéseim elől,
engedd, hogy úgy lássalak, mint soha azelőtt,
hogy lássam, ha ruháddal húsod is leteszed
a bőr s a zsírpárnák alatt párzó sejteket,
a beleket, ereket, szép izmaid rostját,
a szívedet, agyadat, ami vagy és voltál…
Bordáid között és a koponyacsont alatt
medencéd gödrében akkorra mi marad?
Marad-e csigarajz, sziklán őslény lépte,
kagylóban a tenger, az ujjperc hüvelyében
megmarad-e, s meddig, érintéseid nyoma,
mint kőben levél rajza, leplen a lenyomat?
S ha marad, hajszálad őrzi-e még mérgem,
mi csókjaimból egykor édes szádra égett,
majd onnan is tovább szívódott, szivárgott,
vándorolva benned, mint háborús szilánkok?
Azt a más világot, hogy megpillanthassam
engedd, hogyha megjössz s levetkezel lassan.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
