Сумуєш?
Холодно межи дротів
Та синтетичних
Кам'яних, шкляних
Інертних друзів.
Лиш
Хвилі
Мрій
Тебе врятують.
Сумую!
Маючи лише тебе
Та й то
За кубометрами
Непересічної нудьги
Вагону,
Та
Випарів
Із орхідей – пащек.
А пам'ятаєш?
Як було.
Тоді.
Ота зима.
Багнючна,
В'язка, тремка.
А ми в тунелі
Зплетеного з мрій –
Грілися медовим трунком.
Думаючи, що все не так
Погано.
Все було мертвим
Іще тоді.
Ще навіть не почавшись.
І лише Сум
Лишився
В мертвій голові.
Та ще - відьомські
Сновидіння.
Що уночі
Нашіптують на гріх
Та спати не дають
Своїм
Жахливим
Хихотінням.
