Шукала сонця душа моя
Але просила «не опали
Все, що було, було зопалу.
Все, що було – то все був не я».
Буває, я забуваю все
Свої вітри не применшую
І камені за одежою
І ті яри, у які несе.
Блукала морем, шукала штиль
Пустелі вітру нескорені
Там, де мої очі зморені
Шукають світ, де ще можна йти.
До мого сонця нема промінь,
Для мого раю нема причин
Батіг втомився від ницих спин,
І світло вже засліпила тінь.
Я так хотів розуміння слів,
Усмішок, поглядів, щирих рук
Та певно сам і не розумів,
Що світ можливий без наших мук.
Тобі не треба садів моїх
Ваги не мають мої думки,
Я так хотів, аби на віки,
Але занадто мали мій вік.
Все, що було – було тільки в нас,
Все, що було – було тільки нам.
Та я ніколи не буду сам,
Бо твій вогонь у мені не згас.
