Твої руки замерзли в полі
Ти просила у Бога долі
Та у Бога значніші справи
І буяють у полі трави
А у трави вгрузає небо
Тільки й небові не до тебе
Йому навіть і трави байдужі
І проймають обійми дужі
Вітрюганові аж під серце
Не журися. У світі все це
Не у перше і не в останнє
Бо життя – це самотнє кохання
До далеких, холодних, байдужих,
Неймовірно сліпих та дужих
І розвіює вітер прохання:
“Боже, дай мені краплю жадання…”
Проростаєш травою у полі
Що постелена вітром долі
Перед небом безмежно грудастим
Що не зможе до долі впасти
