І дощі упадуть.
Кожна крапля, неначе прокляття.
І розплавиться жовтий пісок. І застигне на скло.
Пам’ятаю усе, що не з нами і з нами було:
Ми палили світи, а вітри роздували багаття...
Що нам крики і плач, коли нас пробачатимуть люди?
Ми за гріш продавали надію, а віру за три!
Якщо можеш - прости. напиши. а потому -
зітри!
Ми святі інквізитори...
ми - невблаганно-іуди...
Нам ще жити і вмерти, бо нас ще не знала Земля!
Що нам правди таїти? її ми також не пізнали...
Наче руки жіночі – на горлі шовкова петля.
Але й того замало…
Боюся, і того замало…
