Вона прийшла, явилась з невідкуди,
Прийшла до мене ніжна й чарівна.
Так важко дихали її прекрасні груди,
І вся вона встревожена була.
Я знав, що час цей всеодно настане,
Тому прихід її мене не здивував.
Та в моїм серці билось щось таке кохане
Від чого я її очима поїдав.
Її тендітне тіло все тремтіло,
І в жилах закипала кров.
Я знав, що через неї безліч серць згоріло,
Та лиш своє я проти неї поборов.
Коли вона з"явилась предомною,
В своїй подобі прекрасній, неземній,
Покрилось серце те моє любов"ю.
Та зрозумів я, що тепер не твій.
Ти підійти до мене так хотіла,
Адже не бачились з тобою ми давно.
Згадав, що ти усе спалила,
Та лиш забути треба мене було.
ВІН:Та не змогла ти стерти з пам"яті того,
Хто піклувавсь про тебе,люба, і леліяв,
Хто піт стирав з чола твого,
І хто у снах тебе омріяв.
І що ж мені лишається сказать?
Себе для мене ти повік згубила.
І я тебе не можу більш прощать,
Забудь, що ти моя була, що ти мене любила.
ВОНА :Мені не треба більше слів,
Цей світ для мене вже немилий.
Я знаю, безліч ти терпів,
Все лиш робив для мене, милий.
Та я в цей час сказать прийшла,
Що ти для мене той єдиний,
Кому насправді душу й тіло оддала
Через любов свою, мій сизокрилий.
Й тепер у цьому світі я-
Одна, як стеблина в полі.
Моя душа тепер німа,
І кволі очі сині мої.
Й вона свій погляд одвела від мене,
Болюче й важко їй було іти.
Та знав я все ж таки напевно,
Що ти прийдеш, ти мусиш ще прийти.
