Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87034

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Цикл поезій

Холод

© Yephrem Patsyukevitch, 25-01-2009
Це ніяк не стосується і нічим не пов'язане. Це, як той каже, зимова замальовка

1.
Холодно.
Холодно мені.
Як мені холодно.

Такі морози, що
всередині
вся моя
брехня -

замерзає
та розширюється при замерзанні.
І мені холодно.

Холодно, що б я не вдягнув.
Дві куртки пухові, два светри,
сорочки, числом три,
на шиї шарф, на руках
лижні рукавиці,
в які запхано ще одні, в'язані, тонші, але
також подвійні.
І все одно.

Мені тісно й важко під
такою купою одягу. Але не
тепло.

Холодно мені.
Холодно як.
Як мені холодно.

А брехня замерзає все
глибше і глибше і глибше і глибше -
уявити не міг, що в мені стільки
жовтої брехні, хоча
це й байдуже, на це
плювать
з високого шпиля,
такого високого, що слина
замерзне в польоті ще на середині
дороги до землі, закутаної в асфальт.

Замерзне в польоті - і розшириться.
Може й мені б облитися
смолою?

2.
Я
вважаю
себе *** можете сперечатися
на погляди мені нехудожньо
плювати - слово
яке вживалось
уже тож
треба було би його замінити еквівалентом.

Як той
що коли йому казали
що пише нездарливо
переставляв коми і бадьоро питав
чи стало значно краще.

Це
нехудожній твір я сказав би
що це й зовсім не твір
але як же ти ся
здихаєш.

Якби пись
мо мо
гло во
лати на весь го
лос я би пи
сав ли
ше ви
гуки й су
цільне "аааааааааааааааааааааааааааааааааааааа"

Це все дурня.
Дурня це все.
Холодно мені.

Ніякі слова не
відганяють морозу.
Я стою тут стовпом
і - з
тугою дивлюсь на
оспини люків, що оточили мене
і парують що є сили, жарко, пекельно і
мертвороджений вітер
рве та смикає
пасма пари,
роблячи мороз
іще мерзотнішим.

Ліг би тут
зараз просто на
тротуарі під ноги перехожих
пихато чи весело вбраних у гроші -
лягти б мені
(як це роблять)
щокою на самим же
запльований асфальт, розкинути
руки і грітисягрітисягрітися...

3.
- олодно мені -
- олодно -
- ені холодно -
- к мені холодно -
- к же мені холодно -
- кий же холод, сучий холод -
- робирає до кісток -

Як я казав колись
"я би
вірив у Бога, але
в мене
ноги болять".

Це вирішує деякі
проблєми
коли замість займатися всякою
дуристикою намагаєшся не
замерзнути за вісім годин.
Виходить погано.
Але
коли
хапаєш дрижаки
менше переймаєшся тим що
от-от захлинешся у власній брехні.

Я брехав би що тепло але не допомагає.
Принаймні це було б доцільно, хоч
і не ехвективно.
Чого б мені брехати що
вірю -
все одно холодно.

- олод правдивий -
- ле від того не лекше -
- накше я би кривився від цих недолугих ряд -
- ене до правди можна тільки примус - - кий же сучий хо -

Я не вірю в бога.
Я вірю в холод.

Я не вірю в
добро любов щастя талан слово
правду віру біль ніжність діти
батьки чесноти совість відплату
рай пекло науку мистецтво поезію
україну минуле майбутнє почуття
думки час простір честь христа
зорі гідність родину відвертість

У холод я вірю, так.
У холод і дим цигарки.

Так, у холод я вірю.
У силу, хіть і голод, так.
Бо вони
правдиві як смерть.

Так.

4.
Цей світ простий
як репаний
горщик.

Ви, люди,
напевне з цим не погодитесь.
Але чи належу я до людей?

Людям тепло.
Мені холодно.
Мені завжди холодно,
навіть влітку, бо я знаю, яке
воно минуще. Віхола не за горою.
Люди біжать по морозу в легких костюмчиках
у плащах, які вітер пробиває наскрізь,
одна жаба днями пройшла повз мене
у шортах - у шортах! - і це
наприкінці січня?!...

Людям тепло.
Звичайно, вони кутаються
ховають носа в символічний шарфик,
стискають колінця, що вилізли на мороз
з-під міні спідниці. Ці знаки мені
близькі й помітні. Але
їм не холодно,
навіть
якщо вони чують навпаки.

Я, може, насправді - ящірка?

Вони просто грають у холод.
Як граються вони у пасочки зі смертю.
Мене ж цей холод колись уб'є.
Я знаю.

5.
Я молився б на холод,
але це все одно що
молитися смерті.
Безглуздо молитись.

Що я можу
тільки ненавидіти, бо
це дає безвихідну силу
ненавидіти себе і числа
на табло годинника.

У 8
годинах роботи 480 хвилин
у 480 хвилинах 28 800 секунд,
і кожну треба відчекати на морозі.

Як можна
молитись на 480 хвилин?
Хоча, коли від холоду
репає шкіра на руках,
хоч і вдягнених у дві рукавички,
коли брови
починає ломити від холоду,
коли від холоду макітриться у голові
та мозок,
що неповільно
перетворюється на субпродукти
починає кіксувати і кулаки спухають
до розмірів самосвала, а в печері рота
виникають
голоси -

молитимешся
і лаятимешся
однаково без
сило й безна
дійно бо хол
однохолодно
холоднохоло
днохолоднох

6.
Що ж, я, звісно, людина.
Казати, що ні, було би
неправдою, давайте хоч раз у житті
заради хохми будемо
правдивими.

Можливо,
не така щаслива. Можливо.
І не така добра, як ви, жаби.
І не така чесна й весела і правильна.
Це ви знаєте, як треба жити.

Жаби.

Вас би, жаби,
на моє місце,
так у вас би
жопа в кулачок скрутилась.

Я не кажу, що я оригінальний.
Велика, теж мені, справа.
Просто мені холодно.
І сумно до істерики.

Не дай боже
щоб радіо заграло зараз
щось із того, що мене
зриває з котушок.
"Переверни сторінку" Боба Сіґера.
"Це тільки сором - от і все" Генезиса.
"Я стежитиму" Стінґа.
Щось Dire Straits.
"Сумую" Всього, крім дівчатка.

Заплакав,
мабуть би на вулиці
просто, з ненавистю дивлячись на
перехожих у відповідь, якби ж то
погляд мій палив, чи кидав кулі...
Рюмсало ти, рюмсало.

"Намотуючи соплі на кардан" -
як то хрипів москаль.
Якого я не люблю.

Вас,
жаби,
я напалмом би палив.
І руки грів, коли б горіло ваше м'ясо.
Я не кажу, що я не жорстокий.
Не кажу не сентиментальний.
Мав би я владу...

Добре, що я на холоді,
як мертвяк у трупарні,
тут, серед жаб, що весело стрибають
тротуарами, тут, на холоді, де
зрушити не можу, а
то би
біг
розсипаючи торохкотливі сльози
туди де повії жебраки та поети

7.
"В поезії
повинен бути біль" -
казала жаба що писала
про секретарів парткому
а
потім
молилась за Україну
але не в куточку в соромі
а ва всю іванавскую
через мікрофон
радіостанції.

Увага, бачте, вмикаю тетрофан.
В поезії мусить бути

холод.

Болю тобі, суко?
Чийого тобі ще болю.
Так нехай.
Хай болить тобі, суко.

"Шевченко,
така моя думка,
то український бог" -
казала жаба і робила гордовиту

паузу.

І в цієї жаби я навчився кумкати?..

8.
Та
чому ж так холодно, господи!!!
Це ж місто червиве на одній паралелі з
Тбілісі чи Баку,
звідки ж таке "морозиво",
як то кажуть друзі-болгаринці.

І нічого не зробиш
і не врятуєшся
заховатися нікуди тільки
можна їсти свій мозок
виїдати його великою ложкою
із черепної чашки, підігрівати
ненавистю,
так, щоб зварився він на круту.

Пекельно холодно.
І нічого не вдієш.
Тільки хіба
уявляти осатаніло, як
одірвешся нарешті о четвертій ранку й
полетииииииииииииииииииииииииииииш

полечууууууууууууууууууууууууууууу
полечу нарешті б'ючи об боки
порепаними руками
полечу
писати вірші, які зневажаю,
для людей,
на яких плювать.

Слиною.

9.
Х
Х мені
Як мені Х

Я палю цей дурний ментол
і плюю на всі боки.
Якби виблювать
душу із себе
нарешті.

Я все розумію
і чому люди такі жаби
і навіть чому так холодно на світі.
Я навіть смерть свою
готовий прийняти і зрозуміти -

АЛЕ -

якого чорта
я не відчуваю від цього диму
вже ніякого кайфу, як попервах!!!!!!
Оце вам загадка, оце проблєма.
Бо паливо коштує два
п'ятдесят на день
і це немало
як на
мене.

Якої холєри
про ЦЕ ніхто не пише
всі ці кретини гусерлі й вітґенстайни
сартри-ґайдеґґери лоуренси
дарелли та джемси джойси?
ТранСЦЕдентальна хвеноменоЛОХія,
ще мені велика справа...
Он дим не смакує,
та ще й дурна
запальничка не працює ніяк,
в мене вже руки буряковіють на
вітрі, а ні пшик ні бздик...

а Х тобі

10.
"Гей, ти!" -
співає Рожевий Флойд
о другій ранку на вулиці
порожній нарешті від людського ге.
"Гей, ти, на холоді!"

Маню, це ж про нас з тобов.

Треба бути сліпим, щоб співати.
Треба бути
незрячим і вірити, що
настане розгрішення і знято
буде весь біль і всю муку
і покладено печатку
на лоба

Покладено зараз
не потім, не так
як Ісус набрехав

А негайно.
Треба бути сліпим.
Кобзарі ще співають,
а зрячі стають до роботи,
яка робить безплідним і ницим.

Кажіть мені про дух.
Якби без нього не
проіснувати
як без повітря та жрачки, тоді
я би
повірив.

Туфта це все.
Туфта й полова.

Я пишу, бо коли пишу
не думаю. Я не
хочу думать.
Я хочу не думать, щоб мені більше
не було холодно. Якби я не мерз тут на вулиці
під небом, на якому жодної зірки, то
кинувся би писати довжелезну
книгу, писати з такою силою,
щоб мозок через вуха
вичавило і нічим
було більше
думати.

І назвав
би ту книгу
не "Світло".
Що мені світло -
яка дурня.
Зідрав би з землі атмосферу,
щоби замерзли океани
на правдивий лід.
І висік би на тих сторінках
тую книгу, і назвав би її єдиним словом
яке ще не з'їла жовта брехня
назвав би ту книгу -

ХОЛОД

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© михайло карасьов, 25-05-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Noelle Daath, 05-09-2009

Чекаючи на Годо

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© .............................., 14-03-2009

До гарячої батареї!!!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов Лібуркіна, 11-03-2009

Вишуканий верлібр

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олесь, 11-03-2009

100 000 за шкалою Кельвінааааааааааааааааааааа!!!!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Tatchyn, 10-03-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Деревенко, 13-02-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77637100219727 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …