Спокійна,тиха,мовчазна...
І раптом знову як гроза
Кидає блискавки,гримить
І хоче всіх дощем облить.
Страшна і зла її мета,
Але сама вона свята.
Вона прозора як кришталь,
Але розбитись їй не жаль.
Вона як осінь золота-
Сумна красива і чужа.
Вона непрохана й привітна,
Хоч з мороку вона, та світла.
Забута й проклята вона,
Як крапля хмільного вина,
Як дощ вона, як прохолода,
Як біль вона і насолода.
Вона-це радість і печаль,
Це посмішка і тихий жаль.
Вона-повага і любов,
І ненависть вона, і кров.
Вона-це гріх і покарання,
І вічного вогню палання.
Вона-води ледь чутний біг.
Вона-це той,що тане сніг.
Обпалить ясністю проміння,
Вона-це розум і уміння.
Вона-це щирість і єднання,
І незакінчене змагання.
Бажання,що не вдовольнили,
Секрети ті,що не відкрили.
Вона нерідна і любязна,
Така чудова і приязна.
Вона ніяка й нічия,
Вона-це всесвіт,інша я.
