Коротше не скажеться: звідти й орфеї верталися геть.
Вуста запечатані, відстань — хоч ноги у руки без воза.
Кивати на інших — і годі, згадавши, як рухався хет
болотами Сходу і як від ходіння затьмарився розум.
Ніхто не послухає, значить, немає потреби у тім,
не кожній розмові, звичайно, радіє чужий співрозмовник.
Завбачливо менша двозначність, аби стрімголов не утік
отой, що мовчання беріг, — рятівний, наспіх роблений човник,
де маренням мальв обростали поля та сухі береги,
і порівну між...
І минулі усі — говоріння, мовчання.
А далі — до ліпших часів, підпенькових з’їдань пирогів,
і власних видінь на воді, що кипіла в чавунному чані.
