В сонцесплетіння вплітається сонцестояння.
Ти більше схожий на Бога, аніж на людину,
Чи на промінчик, осінньої хмарної днини.
Ти ще не знав, ані суму, ні зла, не провини.
Будь мені другом. Бо я не чекала кохання.
Він не повернеться тисячі років потому.
Чорне мереживо вечора впало додолу.
Двері віднині німі, бо не гримнуть ніколи.
Навстіж прочинені сплять. Він не був мені болем…
Просто не був мені… Просто ніким і нікому.
***
Вийду у луг, назбираю зірок до відерця.
В хаті своїй почеплю, хай же буде світліше.
Кажуть, – то добра прикмета, бо світло сильніше.
Мла відійде і народяться тиша і вірші.
