* * *
Лишивши відбитки прибою у мушлях,
Відступає до обрію море.
Солоною сіттю обплутує душу
Вітер, смаглявий, мов горець.
Блакиттю заманюють темні глибини,
Де краб’ячі клешні, отрута медуз.
Стою по коліно. Зі страхом дитинним
Пірнаю. Пливу. Не боюсь і боюсь.
Все мирно. Все штильно. Корвети корсарські
У мулі. Зжер лодії "грецький вогонь".
А я за вітрило віддав би півцарства,
Хоч царство моє – не від світу сього.
Вишнева пітьма почуття миротворить.
Вітер змотує сіть. Тонкоструниться чайка.
Призахідне Сонце хлюпочеться в морі
Засмаглим голеньким дівчатком.
