Добирати слова, котрі вітер все рівно розвіє,
Обривати з дерев перламутрові бризки дощу,
І сміятися, так, без причини, але до плачу,
Щоб по новому чорною тушшю забарвити вії,
І босоніж по місту гуляти дощем досхочу.
Потім жити крізь жовтень: до тебе, тобою, по тобі.
Поминальна веселка в мереживі жовтих беріз.
Порожнеча. Недопалок. Осінь. Андріїв узвіз.
Волоцюга у вицвілій і пошматованій робі
Підбирає слова, що бруківкою котяться вниз…
