Люди на рожевому пероні
бачили у клубах диму панну,
ту, що у найкращому вагоні
прямувала в голубу нірвану.
Потяг розтягнувся на півсвіту
і, як світ, раптово десь розтанув.
Певно, пам’ятаючи кобіту,
що промчала в голубу нірвану,
хтось відкрив завісу і заплакав –
він сприймав цей рух, як перепону.
У купе ридала бідолаха,
подумки належачи перону.
