"патріот повинен не вмирати за батьківщину, а допомогти ворогові-потріоту померти за його батьківщину!"
зі старого галицького анекдоту.
зміщені цілі.. засмоктує наче,
змішані цілі згромадження значень
поміж собою. утім, хай собі,
південь і північ зійшли із орбіт.
вибух непослуху, наче карбід.
згіркнувши, з гір, із найвищих горбів
скинуті стеля й поріг. під батіг
падають долі руками їх вірців
долі зіпсовані. загнані вівці,
втома борців по невдачі в бунті...
вірити в когось, мов звичка, мов хобі.
страх від усього і всі у страхові,
більшість нездатні, нехай і хоробрі.
втіха зникає на k-тому колі:
бути в одному із катом околі.
в кожному кроці - котяра у торбі,
в розі достатку у році новому
тільки свята порожнеча і ризик.
кожен здобуток урівнюють кризи,
в тиші пірнати до нечисті в "омут",
звичай посватати свято до хати,
і до болота його, задихатись,
потім зірок начіпляти на ризи
і белькотіти про святості щастя,
повна довіра катам, хто знущався.
..
і добивати слабких у репризах.
кинутись геть із цієї вистави?
де тут підстави? я, мабуть, відстав.
воля дивитись на сотні вистав
і не змикати очей, ані крок.
вірити в бомби, що ще під мостами.
veritas? краще повірю у ґроґ,
потім - покину. а доки "свобідно" -
це лише слово, хай бахне карбідом
віра в синхронні набори корогв.
миром, що миром цілком і не пахне,
мазати вірне чоло на війні.
жах - це, приміром, колона в вікні,
стрій посіпак: чи не так? чи то пак не
стрій посіпак нам потрібен завжди?
їм непотрібно казати "зажди".
зміщені цілі.. згромаджені наче..
"вмри за свою батьківщину, юначе!"
..
