Едді, Мангудський пастор,
В церкві скраю села
Правив вечірню пастві,
Тій, що таки прийшла.
Був Святвечір і студень,
Хуга і сніговій.
Не позбирались люди,
Й Едді вдарив у дзвін.
Каже: „Погода – прорва!
Врешті, на те й зима...
Мушу казати Слово,
Хай хоч людей нема...”
Ледь свічки розгорілись,
В ставниках коло стін
Сірий ослик несміло
Від дверей кинув тінь.
Сніг все дужчав од смерку,
В двері рвалась юга.
Разом з нею до церкви
Пропихнувся бугай.
„Кому знати, хто кращий,
Кому знати, хто ні?” –
Каже Мангудський Пастор:
„Вже ж Йому, не мені.
Що ж, утрьох ми зібрались,
Мовлю вам віщу річ:
Добра вість нині сталась
У Різдвяную ніч!”
Про Віфлеємські ясла,
Став говорити їм,
Вершника, що під Паску
В’їхав у Єрусалим.
Вклякли обидва мовчки,
Пара ішла від шкур,
Едді читав всенощну
З Книги в своїм кутку...
Зовні вщухала хуга,
В небі зоря зійшла.
Мовчки Господні слуги
Вийшли на битий шлях...
Коли ж йому сакси кажуть:
„Едді, здурів, чи що?”
Він мовить: „Я ж мав уважить,
Тих, хто таки прийшов!
Вперше опубліковано в Rewards and Fairies, як епіграф до оповідання "The Conversion of St Wilfrid" в 1910 році.
Святий Вілфрід (634-709 рр), один із найвідоміших проповідників і найвидатніша духовна особа Англії в 7 ст. Обертав у християнську віру язичників Сасексу та Фризії (пн. Німеччина). Відзначався реформаторським духом, зокрема зреформував церковну музику, через що мав постійні конфлікти з рештою духовенства і навіть тричі мусив тікати у вигнання. Саме під час другого вигнання він і потрапив до саксів.
Едді – це Еддіус Стефанус, біограф та учень святого Вілфріда, що написав книгу „Life of Wilfrid”.
„My Father's business” пряме цитування євангелії від Луки (глава 2, вірш 49): „How is it that ye sought me ? Wist ye not that I must be about my Father's business?” „Чого ви шукали мене, хіба ж не знали, що в тому, що єсть Отця мого, треба бути мені?”
„Тhree are gathered together” – знову пряме цитування, цього разу євангелії від Матвія (глава 18, вірш 20): „For when two or three are gathered together in my name, there am I in the midst of them.” „Де бо двоє або троє зберуться в ім’я моє, там я посеред них.”
”Eddi’s Service"
Eddi, priest of St. Wilfrid
In the chapel at Manhood End,
Ordered a midnight service
For such as cared to attend.
But the Saxons were keeping Christmas,
And the night was stormy as well.
Nobody came to service
Though Eddi rang the bell.
'Wicked weather for walking,'
Said Eddi of Manhood End.
'But I must go on with the service
For such as care to attend.'
The altar-candles were lighted,–
An old marsh donkey came,
Bold as a guest invited,
And stared at the guttering flame.
The storm beat on at the windows,
The water splashed on the floor,
And a wet, yoke-weary bullock
Pushed in through the open door.
'How do I know what is greatest,
How do I know what is least?
That is My Father's business,'
Said Eddi, Wilfrid's priest.
'But–three are gathered together–
Listen to me and attend.
I bring good news, my brethren!'
Said Eddi of Manhood End.
And he told the Ox of a Manger
And a Stall in Bethlehem,
And he spoke to the Ass of a Rider,
That rode to Jerusalem.
They steamed and dripped in the chancel,
They listened and never stirred,
While, just as though they were Bishops,
Eddi preached them The Word.
Till the gale blew off on the marshes
And the windows showed the day,
And the Ox and the Ass together
Wheeled and clattered away.
And when the Saxons mocked him,
Said Eddi of Manhood End,
'I dare not shut His chapel
On such as care to attend.'
