Куди сховаєшся, як правда в очі б’є?
Такий покірний і сумирний ти вже є:
Іудами із вигоди роздертий на шматИ,
Народ без мови, без пошани, без ваги.
Усе – старе, нові - лише твої пани.
Ну що ж, якщо твоя вже хата скраю...
Все думаєш: “Переживу, перечекаю”.
Співаєш гарно соловейком з шаровар...
Під чарку з кумом ще політикам ушквар!
Два дУрні-три гетьмани, та один над ними цар...
На чужину втікай, бо тут уже проспав
Дітей, країну, Богом урятований Майдан...
Міг “добре вигострить сокиру”, та, однак,
“Еліті” мовчки, мов ягня, ти здав свободи стяг.
Нині грабують, завтра - розчленують і з’їдять…
