* * *
Окриливсь каризною птах
На пшеницевих бурштинах,
Що проросли з копит орди.
Струмить ріка – клинок води –
Аж ген за коловиди, ген,
Де пристрасті усіх племен
Заплутано в клубки легенд,
Казань і думань веретена,
Де віра наша празелена
Звела дубові куполи.
І Сонцеоко зирить вглиб,
В пергаменти шарів культурних,
Де єресі, крамоли й штурми
Перетекли в літа й жита.
Зостався карокрилий птах,
Ріка та поле бурштинове
І Сонце – капище онови.
