Усе занадто прозаїчно,
За вікнами сніжить зима.
У нас з тобою все незвично-
Занадто мій, майже твоя.
Малюнки надто незвичайні,
Вірші напрочуд мовчазні...
Я не звоню тобі з відчаю,
Мої слова надто німі.
Занадто боляче у грудях,
Заметені твої стежки,
Між нами січень, грудень, лютий,
А між розмовами смужки.
Такі квітчасто чорно-білі
Мої сновиди про любов,
Я розгортаю свої крила,
Бо серце надто хворе знов.
