Життя - це дар
ти п'єш нектар із дружби й чвар
і ти отримуєш свій гонорар за те,
що не злякався кар
і віднайшов нарешті той плацкарт,
що відвезе тебе у рай.
У ньому їдеш тільки ти
і видно вже кінець мети,
давно вже спалено мости
й розставлено пости
Які би мрії не збулись,
чого б не сталось - не молись!
ти вже відбув і все продав
за той тонкий примарний шанс
пожити краще, вище нас,
зрівняти розмаїття рас
ачи звільнитись від образ
твого суспільства.
Враз,ти бачиш
і відчуваєш все:
її лице, смак її ясен
проте лишається неясним
кінцевий пункт, блаженний красень,
що дивиться на тебе ясним
і чистим поглядом,
тримаючи двох карасів й півлітри красного.
І от тепер ти обламався,
ліг на пісок, втомився, здався.
Навіщо я сюди подався? -
спитав у себе і затявся.
Та вже нічого не змінити
і доведеться знов ходити
старими стежками, просити
зайти і вдруге не пробити
стіну відчуження,
відчути ще раз те напруження
прогресуючого простатиту.
Та чуєш голос в той же час:
-Малий, ти мав великий шанс
усе змінити, я не раз
звучав в тобі набором фраз,
ти чув мене, ти ж слухав джаз
в четвер по радіо?
-Не раз, - промовив ти
й зустрівся поспіхом із
розуміючим і добрим поглядом
немов в уролога під час медогляду.
-Сорі Ягве, чи як там тебе...
Може щось в мені не так?
заводський банальний брак,
зловживання словом "fuck"
ну що не так? скажи мені!
Я весь в гівні, я визнаю,
ти ж цього так хотів?
-Малий, навіщо це?
Не втрать лице, знайди себе,
почисти зуби і все це
тебе підніме до зірок,
ти станеш вищим
ще на крок до досконалості.
Ти вибачай малий, так сталось.
Думав, хоч на старість
відкоригую помилки,
та вийшло зовсім навпаки.
Тож прощавай, візьми на чай,
Заходь у вільний час до раю
і знай: Я там на всіх чекаю
