події, що описані нижче, трапилися щойно в голові автора, який сподівається, що більше ніде такого не могло бути.
десь на Земній кулі, де в хаті є камін і ветеран 2 світової війни.
1. "дєдушка" або
"даже сильно кантужений ветеран 2 світової
снаровкі нє тєряє нікада
тєм болєє када він дома адін
а дєті в гостях бо свята"
по ліву руку за кочергою,
по окуляри, бо хєр шо бачиш.
різдвяний злодій, козел черговий -
собаці буде і смерть собача!
зібравши в тілі останні сили
котрі тікають, коли потреба,
всю волю в ноги, аби місили,
і кочергою його по ребрах!
заснути на книзі і спати спокійно.
аж діти прийдуть і розбудять зухвало,
насварять, то що у нас робить покійний,
а ти їм, то ж злодій! такі не похвалять.
2. "сєвєрний алєнь" або "what a f..?"
коли ти чекаєш на нього роками,
потроху звикаєш до різних трафунків,
знайомі втискання у комини, фуркіт,
і потім вертання угору руками.
так от, коли ти пролітаєш над містом,
коли твої дзвоники кажуть "дзелень",
усе їх приємне, чарівне намисто,
то ти забуваєш, що ти - лиш олень.
коли ти попереду власного стада
у санях долаєш за миті світи,
і ти, наче власна почесна посада,
як ріжеш у небі санями ґвинти,
коли ти не можеш без вітру між вуха,
якщо в тебе графік - "нічна" через рік,
як маєш за боса грубецького вуйка
(що лається й може настукати в ріг,
проте - не сьогодні, не в цьому польоті,
не нині), коли твої сани - болід,
а стадо оленів - команда пілотів,
і пофіґ до льоду, заторів, боліт,
і ніби не було минулого року,
і ти переходиш на радісний крик,
і миттю в галоп із повільного кроку,
здіймаючи хмари з покришених криг.
це чимось нагадує працю таксиста:
не можна прибути запізно (ніколи),
на дах паркуватися тихо і чисто,
чекати на ньому Святого Миколу.
не можна казати, що "нині не склалось",
не можна забути якоїсь адреси,
ти Санта-колеса, а він - Санта Клаус,
і кожна помилка усе перекреслить.
сьогодні Різдво Надцять-Цятого року,
присіли на першу святкову хатину,
в навушниках - класика роллу-і-року,
а бос, як завжди у димар, в середину.
минула хвилина. наступна. наступна.
і раптом у вухах волає диспетчер:
"еСКей завалили, беріть свої дупи,
і швидко до офісу, ноги на плечі!!!"
умовні рефлекси ще, мабуть, зі школи,
зривають тебе у повітря відразу.
немає Миколи.. ніколи, ніколи..
ти чуєш до цілого світу відразу...
на офісі паніка: "складно сказати",
говрорять тобі, "як закінчитьлся криза.
довкола святі, бородаті, пузаті,
чекають, кому з них - миколина риза".
питаєш: "і як же загинув наш батя?"
"та якось дебільно", розказують люди.
"старий ветеран завалив у азарті."
як наслідок, Свята змістили на лютий.
