За те, що був, за те, що десь ти є,
Що б’ється серце сонячне твоє,
І в радості, і в неземній журбі,
Щомиті, рідний, дякую тобі.
За подих вітру, тихий бриз морів,
За те, що завжди жив, немов горів,
І в полум’ї мене спалив дотла,
Я тільки мить на світі прожила…
Сягаючи губами диво-раю,
З тих пір я не живу, лише вмираю,
Собі в польоті обрубавши крила,
Я тільки мить одну тебе любила…
І нам з тобою посміхався Бог,
Шалений ритм сердець один на двох,
Та що там ритм, одне велике серце,
Одна душа… щоб витримати все це,
Потрібна надлюдська, безумна сила,
А я була слабка, я погасила,
На небі зорі, космос перетнула,
Втекла, зотліла, тільки не забула...
Потоками небесної води,
Щоночі повертаюся туди,
Де мряка, з мокрим снігом вперемішку,
Де світло фар лягає на доріжку,
Де ми не знали ще, що буде з нами,
Де бруду кілометри під ногами,
І твої руки, теплі й дуже ніжні,
Назавжди ми залишились - колишні…
