Самотносте, якщо з тобою вдвох
Вік вікувати маю, то ходім
З цього мурашника. Знайдімо дім
На кручі, під склепінням із гілок,
Де аж за обрій мчить-дзвенить струмок,
І бджіл вирує золотавий дим
Над наперстянки килимом рясним
У відповідь на оленя стрибок.
Раюємо ми тут. Але взірець
Утіхи - дружня бесіда жива,
Де щирі линуть із душі слова,
І кожне - мов коштовний камінець.
І є дивнішим над усі дива
Притулок твій для двох близьких сердець.
O SOLITUDE! if I must with thee dwell,
Let it not be among the jumbled heap
Of murky buildings; climb with me the steep,-
Nature’s observatory - whence the dell,
Its flowery slopes, its river’s crystal swell,
May seem a span; let me thy vigils keep
’Mongst boughs pavillion’d, where the deer’s swift leap
Startles the wild bee from the fox-glove bell.
But though I’ll gladly trace these scenes with thee,
Yet the sweet converse of an innocent mind,
Whose words are images of thoughts refin’d,
Is my soul’s pleasure; and it sure must be
Almost the highest bliss of human-kind,
When to thy haunts two kindred spirits flee
