шептатиме на вушко
мовчазні слова та
чарівна подушка
грудневого календаря
а покривало вихором
здійметься і світ навколо
нас вогнем займеться
горить кімната ложе
жалібно пече і димом
пахне як, о, Боже...
його роздмухане плече
на моїх грудях ласкаво
засне …
заколихається тривожно
куточок світу у душі
Божественно й
безбожно розчинюсь
в твоїй руці.
так трепетно і слушно
читаєш сльози у моїх
очах
а я покусуючи вушко
прощавай…
не що ночі
не щоразу не знов
і не коханка
й не дружина
і не мати й не сестра…
його нетлінна половина
краде мене з життя в життя
оті солодкі миті
зі мною не для нас
з тобою не для мене
не для тебе з ним
він дарував мені
годинник ти крав
від нього час
я спала мирно
він не будив
бо ти зірки запалював
для нас
так трепетно і слушно
ти підмінив його подушку
підклав про себе сни
і я загублена в перині
живу майбутньої весни.
малюю небо снігом
хмари – сміхом…
а себе – тобою –
нетлінною Любов’ю
в сплетінні рук і ніг
в сплетінні Душ і Духу
ти взяв мене... від всіх
і переміг розлуку.
