На горизонті ранок.
Я йду вгору шляхом,
що тягнеться за горизонт.
Я вкутаний в бажання,
і це пришвидшує мій крок.
Я направляюсь до зірок,
вгамовуючи хвилювання.
Я обриваю краплі з хмар
і кидаю їх на землю,
потріскану і виснажену,
рідну і зісмажену.
Через свою вену
шлю землі свій дар.
Бо маю я чинити так,
коли зійшов на височінь,
та так далеко, як ніколи
ще не сходив! Й в смак
ніколи я до цього ще не входив.
Я бачу біди, що її спіткали,
і павуків-облудників лукавих,
що павутину світом розіткали,
розпустили, як хвіст пава.
Я йду там, де спить заграва.
Скоро її розбужу.
Привітаюсь, поцілую
й швидко далі побіжу.
Витопчу нову стежу.
Я за тобою стежу,
тому ти знай межу.
Я радий, що зранку встає Сонце.
Так мусить бути, так і є.
Я оглядаюсь - і не сон це!
Це все живе, це все - моє!
