© Ольга Довгань, 17-12-2008
|
з туману, з омани - страхів капітани,
зі споду природи, розквітлі, мов рани,
поблідлі, мов крига, помічені днями
погоди й негоди, злітають птахами…
летять понад літом, летять над зимою,
зі споду свідомого, плачуть зі мною,
говорять зі мною, зростають стіною
між мною і мною, втинають покою…
летять над землею, летять під землею,
ворушачи нею, шукаючи нею,
тривожать могили, і в'януть лілеї,
і п’яні, мов осінь, стікають іржею;
стікають у жерло Останнього Разу,
стікають у тих, хто залишився разом,
стікають у чорну, посмертну гримасу,
стікають у вічність, до часу… до часу…
|
|
кількість оцінок — 0 |
|