...І була це - війна,
і війна була до перемоги,
і чия в тім вина,
що програли обоє у ній?
І чия в тім вина,
що біда оббиває пороги,
некоханий, нерідний,
не мій?
А тепер – нічия.
Тобто – пат. (О, яка же ти дура!
Недолуга солдатко! Тепер залишайся сама,
відчуваючи, як
піднімається температура,
і волосся вкрива сивина!)
А тепер я на дні,
де, крім мене, немає нікого.
Завірюха мете у імлі
і коротшають дні.
Чи повіриш, чи ні –
я, здається, повірила в бога,
і у те, що мені
ще судилось життя на землі…
