* * *
Мама кличе мене в дитинство,
З виднокраю далекого кличе
В дитсадківські рожеві простори,
В заберезений гай призабутий,
У строкаті землі фантазій.
А в руці у мами – цукерка,
Над волоссям у мами – Сонце,
Очі мамині теж від Сонця,
Пальці мамині – промені теплі.
Я моторно біжу до мами,
Та водночас дивлюся під ноги –
Не спіткнутися б, не упасти!
Бо тоді це видіння щезне,
І залишиться тільки цукерка.
Але нащо, коли не від мами?!
