Навшпиньки (та й кажуть про неї “невидима”)
Прямує туди, де гуляти не велено.
На порозі складає прозорі крила і, ма-
йже з трепетом, у вітру тремоло
Ступає. – М’яко... Ступає. Лагідно
Лоскочуть трави стежок не хожених.
І так нестримно, цікаво, жадібно
Вбирають в себе стежину ноги!
Хіба можливо?.. У час побачення
Спитає Бога: Чом по землі
Ходити любо так, хоч призначено
(так всюди кажуть) літати мені?..
