Душанбе
зустріне тебе
розпеченим сонцем кольору глини
руді зябра ураз невимовно поглинуть
твою втому, безсилля, знемогу…
Невідомо – чи й станеш на ноги,
Невідомо – що буде потім…
Ти спливеш у піски липким потом –
Непомітним ти станеш... піщаний –
сипкий вітер задме твої рани
І бача на чолі каравану
Не врятує тебе –
Душанбе!
Душанбе
Розбудить тебе
Голосом жінки, прискіпливим звуком
Уріжеться в тіло, зведе тобі руки
І мала, і низька, як тюрбан балухата
Вколишеться словом чужим її хата.
Від ляскання тіста по повнім стегні
Захочеш завити, втопити на дні
Безсилля, знемогу, кволість і втому,
Втекти в чайхане… завмерти в судомі:
Згадати, забути, віддати себе –
Душанбе!
Душанбе
Поведе тебе
Повз холодні гірські таємничі рови,
Під язик покладе шмат глевкої трави
І з байдужістю прірви ти край не відчуєш
Як самотній – один в річці Вахш заночуєш,
І залишиш воді порожнечу … та закине на дужі плечі,
Наче нішу, ота – інша,
у намисті густім, блискучім,
Ота – інша, чужа, балакуча.
І зібгає в тенета тебе –
Душанбе!
Душанбе
Не відпустить тебе
Убере в урочисті базарні наряди
Поповзе по ногах тонким шовкопрядом
Бридка, огидна, мерзенна втома
Невідомо – чи втрапиш поволі додому,
Невідомо – що буде із долею потім
Станеш ти рудим – рудим сяючим потом
І нестиме – нестиме тебе
Спека фатуму –
