Був хлопчина в містечку Мотронів.
Змалку пасію мав до погонів.
Все збирав їх і шив, на плече прищепив,
Наче десь там далеко сумлінно служив,
Доки стало відомо ОМОНу.
---
А в кузена його із Попівки
Навесні появилася дівка.
Молода, чепурна, запашна, як весна,
Ніжна, щира, струнка, як сосна,
Жаль, посватав її дід із Маньківки.
---
А сестра його, Галя на ймення,
Все шукала в природі натхнення.
Квіти в лісі збирала, гусям воду давала,
Чисте небо кохала, по дібровах снувала,
Закривала на зиму варення.
---
Ще в хлопчини була і мамуля –
Тиха, добра, швидка, мов косуля.
Рукодільниця і господиня,
Роду свого стара берегиня,
Не могла лишень сіять цибулю.
---
Ну а батько отого героя
Мрійником був, так, порою.
Все гадав і шукав, вітер в полі хватав,
І бувало, що він майже в небо злітав –
Дід знаходив його під сосною.
---
Тітка ж замолоду овдовилась.
Біля брата свого поселилась.
Вірші стала писати в газеті,
Роз’їждала у модній кареті,
Але слава їй лише снилась.
---
Розкажу ще й про пса дворового.
Ну, рудого такого, старого.
Звичку мав він паркани ламати;
На приходьках стару злість зганяти.
Що ж, змінили його на нового.
---
І, як висновок всім цим словам,
Розкажу вам тепер, хто я сам.
Нездібний писака дорвавсь до машини;
Тисне на кнопки. Не беріть хоч на кпини:
Що ж ти зробиш таким баранцям?..
