В кожного Осінь своя і неволя – своя.
Як ми любили і падали в листя багряне…
Нам ще не снились харлеї, Берлін, автобани.
Нам ще жилося і дихалось вільно. І я
В джинсах стареньких, прозора й на диво легка.
Мріяла, снила… І ти був моїм капітаном.
Вітер в обличчя. Твоя на плечі рука.
Отже, ти поряд і рано лизати нам рани.
Урбаністично. Банально. Гараж і пальне.
Джинси юнацькі, мов прапор, усе я здаюся.
Ти зупинився, отак відпустивши мене,
Хоч і продовжував жити як звиклось – у русі.
В кожного Осінь своя і неволя – своя.
Так, ми любили і падали в листя багряне…
В нас це було: мотоцикли, Берлін, автобани.
Ти загубився, а я як і вчора – Я.
