Dictum factum. Ілюзії всі до біса.
Сон розрізаю безсонням на середині.
Бачиш: не перли у жмені – зернятка рису.
Бачиш: метелик складає крильцята сині.
Вени просвічують – надто крихкі й холодні.
В кутиках рота ховаю журбу і диво.
Я відкладаю на завтра своє "сьогодні".
Що мені ще… Моя мрія до болю сива.
Дещиця сонця в очах. Закриваю очі.
Так от навпомацки в стінах шукаю діри,
Як мені вийти і впитися киснем? Зодчий
Точно був катом. Ось так позбавляти віри…
Dictum factum. Ілюзії всі до біса.
Пальці до крові об стіни холодні здерла.
Я розсипаю на сукню зернятка рису…
Падають дзвінко додолу коштовні перли.
