Гіркоту
і, водночас, солодкість несказаних слів
я ковтнула довірливо
із тремтливого голосу.
На льоту
так дбайливо ти пастку негадану сплів,
а я знову насмілилась
безнадією вкритися.
Ну навіщо вогонь ти запалюєш? Ми -
не єдині. Шляхи — паралелі.
Помовчи... Але серце зрадливо щемить,
як поклін віддаєш королеві.
Помовчи... Дай почути не втрачену силою тишу.
Не займай і у найми кайдани душі не давай.
Хоч не хочу, для тебе десятки сторінок розпишу.
Хоч не хочу, творитиму з клаптиків щирості рай.
