І
Зів'ялі квіти на тлі зимного неба,
Розбите піяніно хмари, мов небесний змій.
Розбите тіло, і рудіє жито хліба,
Під явором зібралась брага із чортів.
Над містом павутиння – мереживо Мокоші –
І Сонце, обертаючись, тягне ґаляктику у вир.
У місто на волі в'їжджає Осінь.
З кватирок трейлерів лунають зойки повій.
ІІ
А цвинтар темний, на цвинтарі осінньо,
Повії посміхаються звабливо мертвим упирям.
Заплутавсь старий дід в прадавнім павутинні,
Він, сидячи на мажі, сіє сіль у копито вола.
Він бачить місто, мов у свічаді.
Павук на заднім колесі – то осінь з сонцем на плечі.
Повії пригортаються до тіл. А осінь падає,
мов лист. Байдужий хрип в транзисторному приймачі.
ІІІ
Павук-осінь
На прапорі Мокоші
Мережить тонке павутиння…
Залізне просо
Перетворилось на каміння…
