землю розкуй, Барсе, Сатаніелів теократе!
чи чуєш ти крізь свій панцир як крилами б'є і лопоче
грім страшних перемін?
тут зизить звідусіль пустка
і немічний кришений камінь
із тіні дерев я чую
як віє холодом норвезьких фіордів
і липне до тіла сіль жаху і вічного сну
як дмухає, вирвавшись з башт морелів
німий і чужинний вітер сонця
що ломить кістки акацій
і спалює села
чи чуєш ти, бестіє десятирога?
піддашшям тече повільно
пирію зелена повінь
я кожен свій слід прикрию,
посиплю попелом сірим
бо то є моя остання
і найвеличніша хуґа
все тишею поросло
бур'янами та смертю
не лишилося місця
ані жалю, ні тузі
все згинуло
вдень і вночі
скажена, мов вовк ошалілий
співа заметіль
у єрихонські труби
усе пало ниц, теократе,
все стало смердючим падлом,
все з'їла земля
і все
.........................
помолюся серпові місяця
перед дорогою трудною
вкажи мені шлях
рогатий мітичний ідоле
