Сотворіння борщу я б назвав ворожінням,
щоб листок до листочка, все вчасно, і все до ладу.
Чари сонця й землі усмоктало коріння,
щоб не втратили люди записане їм на віку.
Із пестливих долонь землелюба-трипільця
запліднилася нива зерном україноєства.
І, заливши ріллю сонцекров'ю по вінця,
уродила народом на тисячолітні жнива.
Переможно верталися вої Олега,
з далини, зруйнувавши чужинську ворожість ущент.
І княгиня, подякувавши оберегам,
частувала його оксамито-червоним борщем.
Відряджала Андрія на Січ Бульбашиха,
до борщу стеребила під сльози іще часника.
Підвивала, ридала, молилася стиха,
ніби знала вона, що востаннє годує синка.
Манівцями у ліс у тривозі - Ганнуся.
Притискала у хустці ще теплий з борщем казанок.
У пілотці під зіркою не промахнувся,
страву й кров розчинив у долонці осінній листок.
На Дністрі, чи на Прип'яті, у вишиванці
в котрий раз ще шаткує капусту жіноча рука.
І не зна...
...Што хазяйка задумалась? Ну-ка тащи
ети ваші хохляцкіє красние щи!
