І ти, себто, як лялька...На захід далеко-дале'...
де жбурляються снігом у груди так часто-густо,
подалась порожнеча твоя (з порожнечі луснеш),
тобто очі, як кульки блакитні. І буде зле...
Бо твій принц не навчився літати, а тільки ходить,
і він квіти приносить для тебе щодня-нещодня,
щоб роз'ятрені рани промити й самотню воду
переплавити в сонце, і випити келих до дна.
Відбираєш малюнки - мольберт таємничо сумує.
Де ж той принц і кохання? Де квіти, де їхній сніг?
І ти, себто, як лялька, що музу з далеких доріг
віднайшла, розігріла самотню і безпритульну.
І ти мислиш, як лялька. На захід далеко-дале'...
відпустила човни, відпустила. Забула. І знову...
...розгорнула думки - із паперу старенький буклет
