У кришталевому відбитку срібних сліз
Дзвенить сонорний шум пурпурного світання.
Відкривши очі величі і дивлячись навскіс,
Куєш із міді стомлено бажання.
У тамбурі життя, на колії пізнання,
У просторі думок, з ефіру почуттів
З’являється надія – можливо, не остання,
І згадуєш, що дух не постарів...
