Я думку, ловлячи за хвіст,
Хотів писати, але зміст
Кудись утік і заховався.
Від мене згинув, десь подався,
Здається, танцювати твіст…
Від меї тяжкої руки
Всі розлітаються думки.
Я ж заганяю їх до кучи.
Вони ж біжать, ховаються і мучать,
Та не лягають у рядки.
У небо рвуться, просять волю,
І мене смикають до болю,
І сиплють сльози і погрози.
Не хочуть затишку. В морози
Летять їх промені стрімкі.
Вгамуйтесь милі, утишіться!
Ставайте рівно і пишіться!
Чомусь не слухають вони?
Чи не з моєї все ж вини
Думкам схотілось вишини?
Пишітесь «мідним монументом»!
Ставайте «праведним моментом»!
Чого ви крутитесь в душі?
Чого не слухаєтесь розум,
І риму рвете на шматки?
Ви летите? – Простіть думки.
Я відпускаю вас на волю,
Хоч мені тяжко це до болю,
та вимагають так рядки.
Я відпускаю вас думки!
Ви окриляйтесь, підіймайтесь!
Снаги в польоті набирайтесь,
Крушіть, ламайте, прославляйтесь!
Лише прошу вас – не зазнайтесь!
Бо як вам довго не кружить,
все рівно вам зі мною жить.
Хотів я написати вірша,
А вийшло так собі. Не гірше...
А може й гірше, Вам судить.
