Фармацевте сивий , між сполук цілющих
Досі невідомий засіб пошукай ,
Щоб недуга -- заздрість , як хробак повзучий
В душах не з"їдала добрих поривань .
Поміж нас ще ходять Каїнові діти ,
І розносять тихо батькову печать .
Там вже брат на брата лихо гострить скрито ,
І несита радість блискає в очах .
Там новий Отелло знову втратив розум ,
Хусточкою Яго розпалив вогонь .
Ревнощі для мавра -- як смертельна доза .
Подолала заздрість красоту й любов
Кулею у серці юного поета
перервав Онєгін юності політ .
Заздрість розстріляла з свого пістолета
Молоде кохання , наче птаха в літ .
Келих підіймає простодушний Моцарт ,
А в очах Сальєрі смерть співа хорал,
Реквієм лунає , плаче стоголосо ,
Заздрість -- вбивця знову музиканта вкрав .
Хижим чорним птахом високо чатує ;--
Хто наступний нині в ланцюгу зникань ?
... Фармацевте сивий , може порятуєш ?
Пошукай нам ліки , пошукай !
Мона Ліза
Мона Ліза , Мона Ліза ,
Мандрівниця в часі !
Чи від Бога , чи від біса
Усмішка взялася ...
Загадковий погляд жінки
заглядає в вічність .
Поки людство -- доти жити
Генію Да Вінчі .
Що хотів нам передами
Мудрий італвєць ?
Через роки , через дати
Полотно нас гріє .
Сотні літ ховають губи
Таємницю скрито .
Чи сміється з нас , чи любить,
Нам не зрозуміти ..
Я дякую тому ...
Я дякую тому , хто нас принижує
З висот надуманої вищевартості ,
І так неусвідомлено наближує
Гартованій душі майбутні радості .
( Ця зверхність на словах -- як вияв слабкості .)
Приниженням не роздратуєш мудрості ,
Роздмухати не вдасться гніву полум"я .
Принизливі слова як гріх йому прости,
Бо нерозумна пиха -- є йому ім"я .
( Він розум на зарозумілість проміняв )
З"їдає сам себе у підозлілості
І вартий тільки співчутливих роздумів .
Прийдеться гріх оцей нести до зрілості
Душі , поритої , як зморшками , бороздами .
(Добро в ній заморожене , не роздане .)
І як воно не дивно , та принижений
Єством своїм зростає над марнотами .
Зарозумілого ж душа -- лимоном вижатим
У долі на долоні заклопотана ...
( Як вулик без бджоли , з пустими сотами .)
