Рано вставши, книгу взявши,
в праву руку
Обіцявши, сум весь знявши,
гриз науку
Велич духу... Бачу муху –
заважає
Хто ж бо знає, той вітає:
істерія?!
Твоя мрія?! Ой, та ні!
Бачу знову у вікні...
Її постать... Ні, не мухи!
А зовсім людськії вуха!..
І волосся, руки, ніс...
Знову вітер її ніс –
Розкуйовдив пасма кіс
Й банта похилив навскіс.
Усміхнулась, йдучи мимо,
І щось мовила незримо.
Хоч і вуст не відкривала,
Але щось-таки сказала!
Я почув і зрадів; ще прислухавсь,
дивувавсь
Ах, нажаль, не зрозумів...
Ой, зв’язок знов обірвавсь...
Знов наука, велич, міць,
Сила, потяг... вибух! Бах!..
Я лежу вже горілиць
На її м’яких руках...
