Обморожені пальці і губи
Покрилися інеєм зради.
І так невимовно грубо
Хотілося закричати.
Зірвати на крилах піря
Спалити свічки образи.
Відчула до божевілля
Холодно-пянку відразу.
Згасила блакитне сонце
І вирвала з неба хмари.
Пролити б на нього сльози
З душі гарячим жаром.
Заметена білим снігом
Печальна така картина:
Була Божим райським садом,
А стала пуста долина.
Червоні обпечені очі,
Сповільнене серцебиття...
І так невимовно боляче-
Приречена на життя.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design