У голові з самого ранку
бас гітара і барабани.
Розбивши об підлогу склянку,
кричу пісні своєї особистої NIRVAN'и.
Я нашу першу зустріч до сьогодні пам'ятаю:
малий сумний сиджу удома,
в своїй кімнаті підмітаю,
аж раптом б'є по голові судома,
принаймні, так її собі я уявляю.
По радіо "ФМ ХЗяке"
горлає дядько, кров у жилах застигає.
Про що горлає? До сих пір не знаю,
але мені здавалось про таке:
Про маму з татом,
що вже рік не розмовляють;
про нас із братом,
що великі плани мають;
про Любку з третього під'їзду,
яка мені "Буквар" вже рік не повертає;
про пацанів з двора, яких після наїзду
борщагівських лохів, два дні на постіль вивертає;
і про ментів, які вкінець охляли,
пів-ночі, як акваріумних рибок, нас тримали;
І ще про те, що все в нас буде добре,
коли повернеться з Росії брат, полковник СОБР'у;
коли я виросту і матиму своє житло
і всім грузити мені мозок буде западло.
Це потім я дізнавсь, що той чувак помер.
І що його звуть Курт і що три роки
він не дожив до тридцяти.
Але у голові моїй
він все-одно завмер,
на вічно.
Його пісні тримають в русі мої кроки.
