Місто по-білому біле кидає мрії в асфальт.
Хочеш вдягайся в чорне. Зів'ялі зіниці
спостерігають за чорним входом,
крізь який інколи безшумними кроками
простували запахи
жасмину.
Сиплеш крізь пальці сніг, а на віях крила із льоду
тануть слізьми чи білим воронням.
Але сьогодні ти -
за бортом алеї
і тих рук, очей, обличчя,
що залишилися на
неіснуючій фотокартці.
Можливо, ти сумна,
бо золота поділка на безіменному
пальці правої руки
втратила суть, а жити далі немає сенсу.
Місто по-білому біле,
ти відносиш дві гвоздики,
щоб вони змішалися
із ароматом жасмину,
на вулицю,
на алею,
на могилу
