Скелет-вершник на мертвому коні їде з-за обрію, що тонким
шнуром розстелився на краю землі. Він відьмак? Примара?
Чи чаклун чи просто сфантазований первень цього пейзажу?
Гримить колесом залізна хмара, що викочується гнилим возом.
Йдуть три ворони серед поля: перший ворон – з залізним пір'ям, другий –
має очі сургучеві, третій – пазури титанової міци. А поле чорне і пусте,
засіяне смолою й бур'янами, чи то-пак хрестами, чортовими п'ятаками.
Немає світла у хатах, не топлять печі, немає волі, немає хліба… кажуть нам,
що немає й Бога, то ж і церкви через одну стоять. Вкриває ніч
своїм крилом, а з нею поруч Ворон Перший. Летить він понад твердю й не-
бесами, і сіє смерть. Померли батько, вмерли мати, вмер і син –
зозуленька лишилася сама. Вона злетить у небеса,
освяченії Святим Воскресінням – Великдень в 33-м році –
і заспіває: «Ку-ку, ку-ку! – згиньте зайди, згнийте за життя, повертайтесь
в пекло, у Москву, Сіонську гору кам'яну, убивники мого народу!
І клястимуть мої вуста отих, що на хресті розіп'яли Хреста,
вінець навісивши терновий на чоло Сонценосного Сина…»
Летить зозуля й бачить: скелет-вершник збирає данину.
А біля його ніг мереживо скелетів, таких самих, як він.
