Сніги. Облуда. Жаль. Неспокій.
Розірвана спіраль буття.
Дерева. Поле. Безлад логій.
Хурделиці виття.
Приходиш ти – постанеш, як колись, –
Мій біль, мій шал, відвічності покута.
Римуєш «прощення» зі словом «ненависть»,
І в згірклих душах поколінь – отрута.
Мене вбиваєш ти щороку, щозими,
Щоденно, щодитинно, щонародно.
Уже нема батьків, та виросли сини
У домінантах пам’яті голодних.
Ти вбив мене колись, та я живу
І знову житиму наспротив лютій волі,
В мільйонах свідків скаргу донесу
В Останній день вселенської недолі.
Жнива доспіли. Кличе до столів
Господар вічності, життя і смерті.
Скінчились дні негоди, і хлібів
Удосталь на весільному бенкеті.
Сніги. Надія. Спокій. Вороття.
Сльоза з очей отертих скам’яніла.
Над смертю воскресає до життя
Чумацький Шлях людей в одежах білих...
