Знову здіймається по світоустрійній кручі
Місяць-обручка, на півночі ночі заручений.
Блискають зорі вогнями столітніх миттєвостей,
Палять себе від невдач повсякчасности ревнощів.
Світ затонув у медовому місяці Місяця,
Тільки сичі в таємничости темряви бісяться,
Тільки сичі, повсідавшись під стріхами зрубів,
Свідками стануть дораннього вічного шлюбу.
Никне ліхтар, всепоглинутий ширмою шороху,
Шиба вікна візеруниться вогкістю подиху,
Холод вечірній крадеться з порога до хати.
Ніч вийшла заміж. Просила не турбувати.
